54031, Україна, Миколаїв, ПОТЬОМКІНСЬКА 16

bfvykhod@gmail.com

НАЙКРАЩИЙ БОЄЦЬ ТОЙ, ХТО ПЕРЕМАГАЄ НЕ БОРЮЧИСЬ

🤼‍♀️ «Найкращий боєць той, хто перемагає не борючись» — Конфуцій.
🤼‍♀️ Іноді здається що цей вислів саме про нашого найдосвідченішого соціального працівника Тетяну Кузьмук. Не пам’ятаю жодного разу, щоб ця чудова жінка колись конфліктувала. Навіть якщо і була не згодна з чимось, завжди знаходила спосіб мирно вирішити це питання.)))
😊 Як директор МБФ «Вихід» я в 2017 році вперше зустрілася з Тетяною, яка за фахом вчителька всесвітньої історії та правознавства. Після співбесіди вона погодилася працювати у фонді соціальним працівником. До її обов’язків у проекті «Зменшення шкоди» входило консультувати, вислуховувати та спілкуватися зі споживачами ін’єкційних наркотиків. Чесно кажучи, дала їй шанс, але не вірила, що Тетяна довго витримає такі умови праці. Вимушена зізнатися — я помилилася, чому дуже рада!
🦸‍♀️ Гарний досвід роботи в цьому проекті, постійне прагнення навчатися, її психологічна стійкість, подолання труднощів, старанність, бажання допомагати надало можливість нашому соціальному працівнику, залишитися в організації, незважаючи на припинення певних видів її діяльності. І все це завдяки тому, що Тетяна дуже завзята особистість.
👩‍❤️‍👨 Вона мати 13 річного сина Анатолія, якого виховує сама і долучає до волонтерства у фонді, що досить актуально в теперішній час! Тетяна ніколи не скаржиться, а тільки намагається виконувати усі справи – материнські, домашні, службові, соціальні – якнайкраще. Головним завданням у житті вважає саме виховання сина!
🐕 Тетяна любить гуляти з собачкою Луною, а також в’язати, вирощує домашні квіти, вечорами слухає блогерів, адвокатів або дивиться телебачення.
👍 Одним словом, на Тетяну можна покластися у всьому. З нею навіть можна ходити в розвідку))).

МИ І ДОСІ НЕ МОЖЕМО ОГОВТАТИСЯ…

— Ми і досі не можемо оговтатися від тієї страшної ночі з 11 на 12 березня, коли наше село обстріляли, — розповідає лікарка сімейної медицини Бузької амбулаторії Миколаївського району Ольга Андріївна Хомик.
🧱 — Наступного дня, коли прийшли до амбулаторії, то були дуже вражені тим, що будівлю медичного закладу було дуже пошкоджено. Ми побачили, що були вибиті всі сім вікон разом з рамами, побиті двері, повністю зруйнований дах, сліди від вибоїн на стінах. Біля будівлі знаходилися шість великих воронок від снарядів, а сусідський будинок постраждав ще більше. Сказати, що ми були пригнічені – це не сказати нічого… Моя сусідка каже: «Ольга, бери себе в руки – ти в нас одна лікарка і ти нам потрібна!!!»
🏚 — В цій ситуації жителі все ж таки змогли зрадіти тому, що жодного пораненого в селі не було, лише пошкоджено майно.

Потішило нас те, що обладнання амбулаторії теж вціліло. Незважаючи на страхи через вибухи, які ще долинали до нас, працівники амбулаторії взялися ремонтувати будівлю своїми силами. Вони знайшли будівельну плівку та закрили нею вікна, відремонтували двері. Я позичила покрівельний шифер у односельців для ремонту даху, тому що йшли дощі, а залишати в такому стані будівлю було ризиковано. Тріщини на стінах так і залишилися. Отак і живемо зараз, бо коштів для ремонту амбулаторії у сільради немає…
🏡 — Хворих в той час ми обслуговували вдома – ходили з медичною сестрою (ФИО) – відвідували новонароджених дітей та інших хворих, які потребували медичної допомоги. Зараз в амбулаторії здійснюємо повноцінний прийом – повністю проводимо огляд, обстеження, щеплення, аналізи передаємо до центральної лікарні, надаємо необхідну медичну допомогу та інше. Частина жителів села, особливо багатодітні сім’ї виїхали, але більшість залишилася (65-70%). Є і переселенці – в основному родичі односельців – діти, онуки, які також звертаються за медичною допомогою.
🍼 — Селищна рада, місцева церква, багато небайдужих людей надають гуманітарну допомогу – памперси, дитяче харчування, а територіальна оборона — необхідні ліки.
🩺 — До початку військових дій медичні працівники були більше залучені до лікування та профілактики COVID-19, а зараз мають місце простудні захворювання — ОРЗ, отити, цистити, тому що люди, ховаючись в підвалах, переохолоджуються. До того ж є загострення хвороб, пов’язаних зі стресами.
🏥 — Ми дуже хвилюємося за Миколаїв і миколаївців, тому що там відбуваються постійні обстріли, через які постраждали і медичні установи, в яких надається допомога у тому числі і пораненим. Окремо хочу подякувати працівникам миколаївських лікарень, які рятують людей, просто показують неймовірні результати лікування!
🙏 Від Миколаївського фонду «Вихід» хочемо подякувати всім медичним працівникам, які залишаються на своєму робочому місті і надають людям таку необхідну професійну допомогу!

ПЕРШИМ БУВ ПІЛОТ

✈️ — Першим хто до нас потрапив — був пілот з тяжким пораненням ноги. Це було десь наприкінці лютого або початку березня, — розповідає, хвилюючись від спогадів, лікарка сімейної медицини амбулаторії селища Сухий Єланець Сухоєланецької ОТГ Миколаївського району Тетяна Вікторівна Уткіна. Ми йому надали первинну медичну допомогу – зупинили кровотечу, знеболили, обробили рану, зробили мобілізацію кінцівки і викликали швидку допомогу. Але швидка ніяк не могла до нас доїхати тому, що в 7 кілометрах вже стояли російські війська. І ми самі його відвезли до хірурга в КНП «Новоодеська багатопрофільна лікарня». Звідти вже потім його перевезли в нейрохірургію одеської лікарні, але ми не знаємо й досі чи вдалося зберегти йому ногу…
🎯 — І тут до нас прибуло підкріплення з Західної України, усі колишні учасники АТО. Як би не вони, не відомо що б з нами було взагалі. Вони самі зорганізувалися, знайшли один одного та приїхали до нас! Розквартирували їх в селі, у мене також жили дві дівчини – снайперки, розвідниці. Потім до нашої амбулаторії надійшло троє трьохсотих (код 300 – це поранений). Ми усім надали первинну медичну допомогу, зупинили кровотечу, знеболили, обробили рану та відправили в КНП «Новоодеська багатопрофільна лікарня». Пізніше з’явилися бійці з обмороженими нижніми кінцівками. Також було дуже багато з застудами, яких ми лікували, бо в окопах холодно, а спати їм доводилося іноді навіть на цементній підлозі. Двох хлопців з пневмоніями ми відправили до терапевтичного відділення, тому що в них трималася висока температура, був маячний стан.
🥘— Жителі села згуртувалися в допомозі військовим! Альона Апончук готувала їжу для дев’яносто осіб, в чому їй допомагало багато інших. Місцеві фермери надавали продукти, транспорт для перевезення хворих. Зокрема, Сергій Степанович Іванов додатково завіз до амбулаторії ще й ящик з медикаментами та перев’язувальними матеріалами. Тільки завдяки цій волонтерській допомозі ми змогли надавати пораненим первинну медичну допомогу, так як на той час ніде нічого такого не було…
🚑— У нашій амбулаторії є автомобіль для лікаря – Дастер, який не пристосований для перевезення лежачих хворих. Але це нас не зупинило, бо фермери та учасники АТО допомогли відремонтувати стареньку — стареньку швидку, яку можна було в подальшому використовувати.
🏡 — У мене вдома жили десантники зі Львова, Трускавця,…. В одного з них, Володимира, після підняття важкого вантажу з’явилася грижа, яка ущемилася. Знеболювальні ліки не допомагали і я вмовила його на операцію, яку успішно провели у БСМП. І відчайдушний боєць ще встиг прибути до своєї частини і знову взяти участь у боях. Пізніше він мені телефонував і був дуже вдячний за допомогу, а також надіслав фото післяопераційного шва.
🍮— Після місячного перебування в Сухому Єланці усі військові отримали наказ зібратися за десять хвилин та залишити селище. Я навіть чаю не встигла їм підготувати… — нарікає на себе Тетяна Вікторівна. — А вони, коли прощались, то говорили з усмішкою, що були в нас як на курорті!
🍼 Зараз в Сухому Єланці перебуває багато переселенців з Миколаєва, які залишили свої домівки та переїхали тимчасово до родичів. Серед них є і маленькі діти, яким надаються медичні послуги – обстеження, щеплення, консультування та лікування. Співробітники амбулаторії та мешканці населеного пункту дуже вдячні за гуманітарну допомогу, яка прибуває до медичного закладу від земляків для громадян, що її потребують. В основному це памперси та продукти харчування для дітей, медикаменти.
🇺🇦 Я особисто не можу нічого змінити з розповіді моєї героїні. Тільки хочу зазначити, що Тетяна Вікторівна не відчуває, що робила щось особливе або героїчне… лише виконувала свої обов’язки. Такі ми вже українці.

ІСТОРІЯ ЖИНЦІ ПРОЕКТУ CDC

😔 В квітні 2021 року на сайт проекту «Поліпшення виявлення випадків ВІЛ-інфекції та доступу до лікування серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики в Україні» (CDC) на вул. Нагорна, 87-а, звернулася жінка Марія для проведення самотестування. При розмові з нею виявилося, що на той день вона знаходилась у важких життєвих умовах. Вона зустріла чоловіка, з яким намагалася створити сім’ю, але сталось так — залишилась одна без даху над головою, без документів, що засвідчують її особистість, та починаючими проблемами зі здоров’ям. При проведенні дотестового консультування на ВІЛ інфекцію з’ясувалося, що вона не вживає наркотики, але її статевий партнер був споживачем ін’єкційних наркотиків.
➕Самотестування на ВІЛ дало позитивний результат…
Соціальний працівник проекту Наталя Вівтюк після консультації з юристом МАВІ «ЧАС життя», при матеріальній підтримці проекту дАРТс взялися за відновлення документів. Співробітники проекту спільно з жінкою зібрали необхідну інформацію, зареєструвалися на прийом документів в ЦНАП, здали документи і отримали паспорт. Під супроводом нашого соціального працівника в травні 2021 року вона взята під медичний нагляд та отримала специфічне лікування.
👜Через два дні після отримання документів, що засвідчують її особистість у жінки, вкрали сумку з паспортом. Наші соціальні працівники звернулися за допомогою до поліції. Дякуємо нашим правоохоронцям! Через деякий час документи Марії були передані для повернення господині на наш Сайт.
🏥Також наша клієнтка пройшла лікування в Миколаївському регіональному фтизіопульмонологічному медичному центрі. Після завершення стаціонарного лікування працівники Проекту вирішили питання з проживанням Марії, допомогли оформити пенсію по інвалідності та надають їй допомогу у вирішенні багатьох життєве важливих питань. Після 6 місяців специфічного лікування вона показала гарну прихильність до нього. І у нас немає сумнівів, що результат лікування буде гарним, не зважаючи, що в нашому рідному Миколаєві проводяться активні бойові дії!
😊 Зараз вона успішно приймає антиретровірусну терапію, знаходиться під супроводом проекту CDC. Через місяць закінчиться річний термін супроводу Марії, але соціальні працівники Наталя та Віталій Вівтюки не перестануть надавати ії допомогу на волонтерських засадах!

ДУЖЕ-ДУЖЕ ХОЧУ ДОДОМУ!

🚸 — На другий день війни я вимушена була покинути як рідне місто Миколаїв так і країну взагалі та поїхати до Молдови. Все це було зроблено за ради дитини 11 річного Микити. Думала що повернемося через декілька днів… — розповідає про своє теперішнє життя старший соціальний працівник проекту Health Link Катерина Кузьменко.
♻️ — Пристосуватися до нового життя, хоча і тимчасового було не просто, та й до тепер все ще не можу сприймати легко. Але життя триває… Прийшлося організовуватися самій та налаштовуватися до контролю робочого процесу онлайн.
💊 — На минулому тижні, наприклад, допомогла своїй клієнтці отримати АРТ. Наталя вимушена була теж покинути місто та поїхала до Польщі. Живе там у невеличкому місті і дуже вдячна, що їй дали притулок, але боїться розголошувати свій ВІЛ-позитивний статус. Прийшлося дистанційно організовувати процес. Я зв’язалась з довіреною особою/родичкою клієнтки, щоб та підійшла, в Миколаєві, до лікаря Наталії та отримала для неї такі необхідні ліки. Сама ж попередньо зробила дзвінок до нашого медичного консультанта/лікаря інфекціоніста і домовилась про їх зустріч, була гарантом відповідальності. І потім родичка вже переслала АРВ-препарати до Наталії. – діліться Катерина своєю невеличкої частинкою повсякденної праці.
📞 Розповідаючи про свою трудову діяльність Катя не бачить нічого особливого. Говорить, що по суті робота майже нічім не відрізняється від мирного життя. Можливо, лише тепер додаються розмови, в яких старший соціальний працівник застосовує свій життєвий досвід, щоб підтримувати самих медичних та соціальних працівників – наших же консультантів, коли з ними трапляються приступи тривоги чи паніки під час обстрілів, а іноді і без них…
📞 Катерина регулярно підтримує зв’язок зі своїми 25 медичними консультантами та соціальними працівниками, запитує про потреби, збирає звіти по проведеним тестуванням швидкими тестами на ВІЛ і гепатит С та виявлених ВІЛ-позитивних. За квітень вперше виявлено 20 осіб, що живуть з ВІЛ. Нагадує наша героїня принципи і правила використання оральних тестів для тестування на ВІЛ, про регулярне використання планшетів з переглядом мотиваційних відео, щоб залучити партнерів до обстеження, приймає участь в онлайн міні-тренінгах, які організовує Альянс громадського здоров’я та ін.
❤️ — Коли думаєш і турбуєшся про інших – клієнтів, консультантів, рідних, знайомих… так якось відволікаєшся від божевілля, що зараз триває. Дуже-дуже хочу додому, бо дома і рідні стіни допомагають. Вірю в нашу Перемогу та в те, що зовсім скоро повернусь додому – зі сльозами в голосі закінчує свою розповідь наша Катюша, яку ми всім фондом дуже любимо і чекаємо найскорішого її повернення.

ЖИТТЯ В БОМБОСХОВИЩЕ

🏠 В перші ж дні війни, зовсім поруч, вибухнув снаряд і вибив все скло у вікнах квартири Ганни Майстренко, медичної сестри Центру первинної медико-санітарної допомоги м. Миколаєва №3 та консультанту проекту Health Link.
👨‍👩‍👧‍👧Вся сім’я — вагітна донька, онучка Діана, чоловік, 90 річний батько та дві собаки ховались у сховищі, якось облаштовувались, допомагали іншим людям у цей складний час. Коли вертались додому, то розуміли, що не має сенсу знов міняти вікна тому, що цей район Миколаєва часто піддавався обстрілам. І сім’я зрозуміла, що треба влаштовуватись саме у бомбосховище, де наша героїня залишається і до тепер.
👩‍⚕️ Ганна розуміє, що вона медична сестра і немає права залишати громадян без допомоги, тому і в думках не було покинути місто, але вагітну доньку з онучкою змушені були відправити до Львова, де 10 квітня народилась ще одна внучка Мілана. Ми від імені фонду «Вихід» щиро вітаємо сім’ю з поповненням!
💦 В поліклініці, крім обов’язків маніпуляційної сестри, у Ганни, як і в інших співробітників, додалася ще інша діяльність – почали працювати в режимі взаємозамінності. Більшість персоналу залишилися у місті, виїхали тільки працівники з маленькими дітьми. Сам заклад працює з ранку і тільки до 17.00. Всі функції, які виконувалися до 24 лютого, так само виконуються і зараз – прийом пацієнтів, призначення обстежень, видача направлень, лікування, виписка/видача безкоштовних ліків по програмі «Доступні ліки» та багато іншого. Тільки в квітні 15 людей обстежено на ВІЛ за допомогою швидких тестів в рамках проекту Health Link. У зв’язку з відсутністю у місті водопостачання, додалися деякі ще й технічні складнощі. І зараз обговорюється питання зробити свердловину на території саме лікувального закладу. Санітарно-гігієнічні правила ніхто не відміняв і їх треба виконувати!
🌐 У теперішньому домі (сховищі) Ганну чекає її літній батько, який, не розуміє взагалі, що відбувається в реальному часі. Він добре пам’ятає, що відбувалося у період другої світової війни і зовсім не пам’ятає, що робив вчора. Тому до нашої героїні складнощі лише додаються. Але ніхто не скаржиться, а просто день за днем виконує все, що потрібно, що в неї виходить найкраще, з любов’ю, вірою та надією, що цей скрутний час скоро закінчиться і ми усі будемо жити в мирі і згоді.