Месяц: Ноябрь 2022

Олена Миколаївна спадковий лікар: мама – терапевт, тато — хірург.

«З дитинства я росла в лікарської атмосфері, тому і думка стати лікарем росла разом зі мною. В селі мені батько прививав деякі навички, наприклад, не боятися крові. Коли батько різав курочку, він мене завжди брав з собою і говорив що це – хірургічне втручання і не страшно. Так я розуміла, що теж хочу лікувати людей, як тато і мама. Ще зараз згадала, як у дитинстві грали у «війнушку», а я при цьому була медичною сестрою та рятувала поранених бійців. Ще пам’ятаю, як батько показував мені атлас анатомії та показував де які м’язи, органи знаходяться. Після школи вступаю у Дніпропетровську медичну Академію на бюджетне навчання. Коли закінчила, то, будучи вже заміжньою, потрапляю за місцем проживання сім’ї, тобто до Миколаєва. Працювала у ЦПМСД №2, станції переливання крові, а після другого декрету в цій амбулаторії, біля дому.

По штату в Амбулаторії повинно бути 2 сімейних лікаря та один педіатр, але зараз я тут одна. Це пов’язано з війною. І мені дуже медичні сестри допомагають, тому ми поки впораємось. Хочу зазначити, що в період війни люди стали більш тямущими, тобто з розумінням ставляться до роботи медичного персоналу, вдячні за допомогу та не ставлять великих умов. І зараз набагато простіше спілкуватись з людьми, тому що нас об’єднує сумісна біда. Більш люди звертаються за психологічною допомогою, поспілкуватись, радіють будь-якій гуманітарній допомозі, яку можемо запропонувати. Всі люди стали більш добрішими, з розумінням ставляться один до одного. Особливої різниці між захворюваннями до початку війни та зараз не спостерігається.

Спочатку війни багато людей виїхало з міста, району, приблизно половина, а зараз вже повертаються.

Пам’ятаю, що перші повітряні тривоги ми сприймали дуже гостро. Швидко закривали амбулаторію і бігли додому ховати дітей і самим ховатись у підвалі. Зараз мої діти – Богдан і Даша за кордоном у родичів. Тому я, хоча і сумую, але спокійна за них, що вони у безпеці. Спілкуюсь з ними кожного дня, чекаю, коли стане повністю безпечно, щоб повернути їх додому.

Сама я дуже люблю природу і, маючи приватний будинок, розслабляюсь на своєму подвір’ї та доглядом за клумбою з квітами. Особливо люблю хризантеми, які зараз рясно квітнуть».

Всім нам бажаємо якнайшвидшого завершення війни та повернення наших близьких додому.

#ВихідММБФ #HealthLink #ШануємоЛікарів

Він давній друг ММБФ «Вихід», вже довгий час заходить в якості волонтера на наш пункт надання послуг на вул. Нагорній, 87-а в рамках проекту CDC (Федеральне агентство Центру контролю по профілактики захворювань США), який реалізується нашим фондом. Але все ніяк не вірив, що робить достатньо і в такий спосіб можливо допомагати людям.

І лише Наталя, його дружина поступово показала, що послуги, які надаються фондом дійсно працюють і так можливо допомогти багатьом людям, які втратили орієнтир у житті. Розповіді, що подружжя брало до себе додому людей з різними долями, безхатченків, як у нас кажуть, надавали їм можливість прийняти душ та надавали одяг Віталія, торкали за живе всіх співробітників фонду «Вихід».

«А як ми з ним зможемо поїхати у транспорті та звернуться до громадського місця, наприклад, до паспортного столу?», – пояснював Віталій.

Так, коли у нас з’явилась вакансія соціального працівника, Віталій нарешті наважився почати офіційно працювати у проектах «Виявлення випадків ВІЛ-інфекції та доступу до лікування серед дорослих чоловіків в Україні» та «Поліпшення виявлення випадків ВІЛ-інфекції та доступу до лікування серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики в Україні». І клієнти до нього потягнулись, тому що вони його вже знали, для них він як свій. До функцій Віталія входило не тільки допомогти людині дістатися до лікаря, щоб підтвердити діагноз у випадку позитивного результату швидкого тесту на ВІЛ, але і встати на диспансерний огляд та отримати АРТ препарати, такі вкрай необхідні для життя ВІЛ-інфікованої людини. Також соціальний працівник допомагає отримувати АРТ препарати ВІЛ-інфікованим клієнтам, щоб утримати їх на лікуванні та може і до дому їх завести, якщо людина не взмозі сама доїхати до лікаря.

Зараз Віталій показав свою зацікавленість у якісному наданні послуг, турботу про клієнтів, то майже кожен координатор проєкту у фонді з радістю готовий взяти його до себе. Тому що всі знають – Віталій не підведе ні при яких обставинах.

Раді вітати у команді!

#ВихідММБФ #CDC #ПрофілактикаВІЛ #ПослугиВІЛ

«Проєкт прискорення заходів з подолання ВІЛ в Україні»? – згадує перша, а зараз колишня координаторка цього проєкту Олена Горячева і своїми спогадами ділиться з нами.

2017 рік. Міжнародний Альянс громадського здоров’я в Україні пропонує фонду «Вихід» взяти участь у проєкті Health Link. Ми погоджуємося, тому що мета та завдання проєкту виглядають дуже привабливо – а саме співпраця з медичними закладами, в першу чергу первинного рівня, задля виявлення ВІЛ—інфекціїї серед загального населення. Для нас це було новим викликом для пошуку та допомоги ВІЛ-позитивним людям. Але розуміння як цей проект впроваджувати було досить смутним.

— Пригадую, як нас запросили на тренінг до Києва і ми з нашими новоспеченими партнерами з Центру медико-санітарної допомоги №3, лікаркою Тетяною Куденко та медичною сестрою Ганною Майстренко поселились у гарному готелі поруч з іншими учасниками в більшості малознайомими навіть мені. Мої медики одягнулись по-святковому, як на мій погляд. Але після першої перерви переодягнулись у більш повсякденний одяг, бо за форматом тренінгу, дрескод взагалі не передбачався, а я на це не звернула уваги взагалі. А потім ще за виразом їхнього обличчя зрозуміла, що щось ще не так для них у цьому тренінгу. Запитую на перерві:

— Як вам у тренінгу все зрозуміло? А вони мені кажуть:

— Олено, ми в загали нічого не розуміємо тому що кожне третє слово нам не знайоме. І тут я розумію, що вся ця наша номенклатурна абревіатура, наприклад, СІН, МСМ, РКС та багато іншого — просто рівняння з багатьма невідомими. В перерві між сесіями роблю для них маленький словник, щоб вони в нього могли підглядати та сідаю поруч, щоб бути своєрідним перекладачем. Так до кінця тренінгу ми більш-менш змогли зрозуміти нашу мету, завдання та як зробити перші кроки.

Хочу зазначити, що на перших кроках взаємодії з медичними працівниками, мені ніяк не вдавалося пояснити, аргументувати, що не треба відпускати пацієнта, якщо у нього з’явився позитивний результат тесту на ВІЛ. Треба його ще «тепленького» брати за руку та вести до інфекціоніста, щоб вже він підтвердив діагноз або спростував його, взяв на диспансерний огляд та призначив АРТ терапію. І тільки коли з’явився заохочувальний компонент – грошова мотивація за вперше виявленого ВІЛ-позитивного пацієнта, справа зрушилась з місця. Команда ЦПМСД №3 і досі залишається однією з найефективніших серед усіх по виявленню нових випадків ВІЛ-інфекції. Більше того, лікар-консультант зміг організувати процес тестування не тільки у своїй, але і в інших амбулаторіях.

Я і досі їм вдячна за ту відданість, з якою вони ставились до свого діла, як вони дійсно перейнялися ідеєю необхідності проходження тестування за допомогою швидких тестів за ініціативою медичного працівника та поведінковими ознаками!

#ВихідММБФ #HealthLink #ПрофілактикаВІЛ

На нашому пункті працює соціальний працівник Віктор Плакун, який має величезний досвід роботи у ММБФ «Вихід». Він проводить консультування клієнтів з питань профілактики ВІЛ-інфекції та інших соціально небезпечних хвороб, які передаються статевим шляхом або через кров, проводить скринінг на туберкульоз, надає інформацію щодо самотестування на ВІЛ-інфекцію і кожен потребуючий може розраховувати на моральну підтримку у цей непростий час. Також в рамках цієї діяльності надаються безкоштовно одноразові шприці, спиртові серветки, презервативи, інформаційні матеріали.

Все це організовано в рамках напряму «Послуги з профілактики ВІЛ серед групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ людей, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним шляхом (ЛВНІ) у Миколаївській області».

Ми пишаємось тим, що змогли і для самого віддаленого та небезпечного району міста зберегти і приміщення і послуги для наших відвідувачів.