— На другий день війни я вимушена була покинути як рідне місто Миколаїв так і країну взагалі та поїхати до Молдови. Все це було зроблено за ради дитини 11 річного Микити. Думала що повернемося через декілька днів… — розповідає про своє теперішнє життя старший соціальний працівник проекту Health Link Катерина Кузьменко.
— Пристосуватися до нового життя, хоча і тимчасового було не просто, та й до тепер все ще не можу сприймати легко. Але життя триває… Прийшлося організовуватися самій та налаштовуватися до контролю робочого процесу онлайн.
— На минулому тижні, наприклад, допомогла своїй клієнтці отримати АРТ. Наталя вимушена була теж покинути місто та поїхала до Польщі. Живе там у невеличкому місті і дуже вдячна, що їй дали притулок, але боїться розголошувати свій ВІЛ-позитивний статус. Прийшлося дистанційно організовувати процес. Я зв’язалась з довіреною особою/родичкою клієнтки, щоб та підійшла, в Миколаєві, до лікаря Наталії та отримала для неї такі необхідні ліки. Сама ж попередньо зробила дзвінок до нашого медичного консультанта/лікаря інфекціоніста і домовилась про їх зустріч, була гарантом відповідальності. І потім родичка вже переслала АРВ-препарати до Наталії. – діліться Катерина своєю невеличкої частинкою повсякденної праці.
Розповідаючи про свою трудову діяльність Катя не бачить нічого особливого. Говорить, що по суті робота майже нічім не відрізняється від мирного життя. Можливо, лише тепер додаються розмови, в яких старший соціальний працівник застосовує свій життєвий досвід, щоб підтримувати самих медичних та соціальних працівників – наших же консультантів, коли з ними трапляються приступи тривоги чи паніки під час обстрілів, а іноді і без них… Катерина регулярно підтримує зв’язок зі своїми 25 медичними консультантами та соціальними працівниками, запитує про потреби, збирає звіти по проведеним тестуванням швидкими тестами на ВІЛ і гепатит С та виявлених ВІЛ-позитивних. За квітень вперше виявлено 20 осіб, що живуть з ВІЛ. Нагадує наша героїня принципи і правила використання оральних тестів для тестування на ВІЛ, про регулярне використання планшетів з переглядом мотиваційних відео, щоб залучити партнерів до обстеження, приймає участь в онлайн міні-тренінгах, які організовує Альянс громадського здоров’я та ін.
— Коли думаєш і турбуєшся про інших – клієнтів, консультантів, рідних, знайомих… так якось відволікаєшся від божевілля, що зараз триває. Дуже-дуже хочу додому, бо дома і рідні стіни допомагають. Вірю в нашу Перемогу та в те, що зовсім скоро повернусь додому – зі сльозами в голосі закінчує свою розповідь наша Катюша, яку ми всім фондом дуже любимо і чекаємо найскорішого її повернення.