— Першим хто до нас потрапив — був пілот з тяжким пораненням ноги. Це було десь наприкінці лютого або початку березня, — розповідає, хвилюючись від спогадів, лікарка сімейної медицини амбулаторії селища Сухий Єланець Сухоєланецької ОТГ Миколаївського району Тетяна Вікторівна Уткіна. Ми йому надали первинну медичну допомогу – зупинили кровотечу, знеболили, обробили рану, зробили мобілізацію кінцівки і викликали швидку допомогу. Але швидка ніяк не могла до нас доїхати тому, що в 7 кілометрах вже стояли російські війська. І ми самі його відвезли до хірурга в КНП «Новоодеська багатопрофільна лікарня». Звідти вже потім його перевезли в нейрохірургію одеської лікарні, але ми не знаємо й досі чи вдалося зберегти йому ногу…
— І тут до нас прибуло підкріплення з Західної України, усі колишні учасники АТО. Як би не вони, не відомо що б з нами було взагалі. Вони самі зорганізувалися, знайшли один одного та приїхали до нас! Розквартирували їх в селі, у мене також жили дві дівчини – снайперки, розвідниці. Потім до нашої амбулаторії надійшло троє трьохсотих (код 300 – це поранений). Ми усім надали первинну медичну допомогу, зупинили кровотечу, знеболили, обробили рану та відправили в КНП «Новоодеська багатопрофільна лікарня». Пізніше з’явилися бійці з обмороженими нижніми кінцівками. Також було дуже багато з застудами, яких ми лікували, бо в окопах холодно, а спати їм доводилося іноді навіть на цементній підлозі. Двох хлопців з пневмоніями ми відправили до терапевтичного відділення, тому що в них трималася висока температура, був маячний стан.
— Жителі села згуртувалися в допомозі військовим! Альона Апончук готувала їжу для дев’яносто осіб, в чому їй допомагало багато інших. Місцеві фермери надавали продукти, транспорт для перевезення хворих. Зокрема, Сергій Степанович Іванов додатково завіз до амбулаторії ще й ящик з медикаментами та перев’язувальними матеріалами. Тільки завдяки цій волонтерській допомозі ми змогли надавати пораненим первинну медичну допомогу, так як на той час ніде нічого такого не було…
— У нашій амбулаторії є автомобіль для лікаря – Дастер, який не пристосований для перевезення лежачих хворих. Але це нас не зупинило, бо фермери та учасники АТО допомогли відремонтувати стареньку — стареньку швидку, яку можна було в подальшому використовувати.
— У мене вдома жили десантники зі Львова, Трускавця,…. В одного з них, Володимира, після підняття важкого вантажу з’явилася грижа, яка ущемилася. Знеболювальні ліки не допомагали і я вмовила його на операцію, яку успішно провели у БСМП. І відчайдушний боєць ще встиг прибути до своєї частини і знову взяти участь у боях. Пізніше він мені телефонував і був дуже вдячний за допомогу, а також надіслав фото післяопераційного шва.
— Після місячного перебування в Сухому Єланці усі військові отримали наказ зібратися за десять хвилин та залишити селище. Я навіть чаю не встигла їм підготувати… — нарікає на себе Тетяна Вікторівна. — А вони, коли прощались, то говорили з усмішкою, що були в нас як на курорті!
Зараз в Сухому Єланці перебуває багато переселенців з Миколаєва, які залишили свої домівки та переїхали тимчасово до родичів. Серед них є і маленькі діти, яким надаються медичні послуги – обстеження, щеплення, консультування та лікування. Співробітники амбулаторії та мешканці населеного пункту дуже вдячні за гуманітарну допомогу, яка прибуває до медичного закладу від земляків для громадян, що її потребують. В основному це памперси та продукти харчування для дітей, медикаменти.
Я особисто не можу нічого змінити з розповіді моєї героїні. Тільки хочу зазначити, що Тетяна Вікторівна не відчуває, що робила щось особливе або героїчне… лише виконувала свої обов’язки. Такі ми вже українці.