Врятувати життя.
Як наполегливість соцпрацівниці допомогла Ірині своєчасно дізнатися про ВІЛ та почати лікування
Наталія познайомилася з Миколою біля аптеки в Первомайську, що на Миколаївщині. Тут, біля мобільного пункту, збираються споживачі наркотичних речовин аби отримати метадон в межах замісної підтримувальної терапії. Це програма медикаментозного лікування людей із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів
Наталія Вергулес – соціальна працівниця Миколаївського місцевого благодійного фонду «Вихід». Фахівчиня регулярно відвідує мобільний пункт із представниками уразливих груп, аби знайти людей, яким потрібна допомога та підтримка, пропонує тестування та консультації.
Миколі ж – 60 років. Він 25 років живе з ВІЛ, перебуває на диспансерному обліку і приймає АРТ. Познайомившись із Наталією, чоловік зізнався: є дещо, що не дає чоловікові спокою:
«Я маю партнерку Ірину, з якою живу вже майже 10 років. Їй 64 роки. Інколи ми разом вживаємо алкоголь у великих кількостях. Цей період буває затяжним. І, якщо чесно, часом я просто забуваю приймати таблетку в межах АРТ».
АРТ сприяє не розмноженню вірусу ВІЛ в організмі. Переривати терапію не можна. Якщо ж Микола не приймає таблетки, може передавати інфекцію.
Під час розмови виявилося, що Ірина знає про ВІЛ-статус Миколи, але відмовляється йти до фахівців, аби пройти обстеження. Вона не вірила що може мати ВІЛ тому що почувала себе добре до останнього часу.
«Але я помітив, що останнім часом Іра дуже схудла. Чи не може бути це одним із симптомів?», – тривожно запитав Микола.
Соціальна працівниця уважно вислухала чоловіка, підтримала його та переконала, що разом вони знайдуть вихід і достукаються до Ірини. Наприклад, чоловік може запропонувати жінці пройти безплатне обстеження швидким тестом, який жінка або сама може зробити в зручному місці, або з допомогою фахівчині.
Ще один варіант – зустрілися з Іриною, за потреби вдома, поговорити, роз’яснити й показати, що тест можна зробити швидко й конфіденційно. А результат тесту дасть змогу бути впевненим у своєму майбутньому. Микола ж мав описати партнерці кілька варіантів.
Наступного дня Наталія зателефонувала Миколі. Чоловік уже поговорив зі своєю партнеркою і таки вмовив зустрітися зі соціальною працівницею. Зустріч відбулася в них вдома в зручний час.
«Я проконсультувала Ірину, запевнила, що в разі чого ВІЛ – це не вирок. З ним можна повноцінно та довго жити. Потім зробила тест на ВІЛ, гепатити B і С та сифіліс. Результат тесту показав позитивний результат на ВІЛ, а інші результати тестів – негативні», – пригадує Наталія.
Ірина сприйняла це з острахом, відмовлялася їхати до лікарні зі словами: «Я обовʼязково поїду, але не сьогодні». Наталія ж виявила терплячість і відверто поговорила з Іриною, пояснюючи, чому це важливо:
«Навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Кожна доба може врятувати твоє життя!», – переконувала соцпрацівниця.
Усе ж Ірина погодилася на дообстеження та разом із соціальною працівницею, якій вже встигла довіритися, поїхала до лікарні. Там жінці зробили додаткові обстеження та призначили АРТ. З Іриною все гаразд.
Це – лише один випадок із сотень тих, з якими стикається соцпрацівниця. Наполегливість фахівчині допомогла ще одній людині своєчасно дізнатися про ВІЛ та почати лікування.