«Я, як згадаю, як ми тут зі Світланою, медичною сестрою втікали, коли прильоти були… Зараз вже весело, а тоді зовсім не смішно було. Як згадаю, як воно тут все вибухало, сховища немає, сюди не підеш, а ми через залізничні колії бігли…, навіщо?… Страшнувато було… — згадує лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги м. Миколаєва №1 Леонід Шинковий.
Перші дні війни ми в госпіталь їздили, збирали і постільну білизну, і одяг… У нас нічого не було – тільки національна гвардія та СБУ. Вдома ж не будеш сидіти, так ходили з дружиною то туди, то сюди, щоб хоч щось робити. Їсти готували кожного дня з початку війни і носили до територіальної оборони, треба було хоч чимось допомогти. Спочатку було якось ніяково – чи захочуть вони це їсти, чи ні. А потім вони нас вже чекали і ми були як свої там. Сказати що це якесь геройство – я не вважаю. І багато людей з Широкої Балки допомагали.
Нам знайомі з Чехії, Латвії, Канади, Іспанії телефонували запрошували до них приїхати. І коли навіть не дуже з ними підтримував відношення, а говорять – приїжджайте, ми вас чекаємо, це було гарною підтримкою для нас».
Леонід Васильович з невеличкого містечка у Хмельницькій області. В районній лікарні №2 була дуже знаменита хірург, яку нагородили орденом. В ті часи серед хірургів було мало жінок, тому вона була – величина, до якої прагнув юнак і стала кумиром молодого чоловіка. Так він вибрав професію лікаря. А на сімейного лікаря пішов вчитись, тому що «на хірурга не схотів, а на гінеколога дружина не дозволила». З 1989 року працює у сфері медицини. А у вільний час любить читати детективи, з головою поринаючи у атмосферу інтриг та розслідувань.
«Зараз тут попрацюєш, потім додому прийдеш, треба сусідів обійти – усіх бабусь, дідусів. Куди ж їх подінеш, якщо діти виїхали, а їм обом по 90 років… Вони дзвонять звичайно, беру все необхідне – приладдя, щоб кардіограму зробити, і кров взяти на аналіз, і крапельниці поставити…».
«Але, якщо чесно, зараз я би не пішов в медицину. Тому що ми стали як обслуговуючий персонал. Тільки зараз, як народ почав повертатись із-за кордону, відношення потрохи змінюється, коли побачили як медичні послуги надаються за кордоном. Багато знайомих виїхали в Англію, Італію, які їздять до нас лікуватись. І це тому, що тут дешевше і якісніше.Моя дружина відкривала цей будинок — амбулаторію №1 Центру первинної медико-санітарної допомоги м. Миколаєва №1. Це була перша сімейна амбулаторія у Миколаєві. І моя дружина тут була одна лікарем, тому мене запросили працювати за сумісництвом.
У нас є маленька онука 3-х рочків, приїжджала до нас з Житомирській області. А її матуся – наша донька — теж лікар, ревматолог. Так мала вже ким тільки не побувала – і окулістом і стоматологом, і уколи лялькам робить і багато іншого».
Бажаємо всім миру, здоров’я, життя у комфортних умовах.