Уважно передивившись щоденник пацієнтки зі значеннями тиску та переглядаючи ії дані у комп’ютері Олена Миколаївна Біловіл — лікар терапевт амбулаторії №2 ЦПМСД №1 м. Миколаїв, звертається до пацієнтки:— У вас є електронний рецепт на препарат від тиску до лютого місяця, і ви можете його купувати в аптеці без перешкод. Я не зрозуміла, в чому проблема?
— Мені його не дають в аптеці, кажуть – це інший препарат. А ще лікар Комаровський говорить, що це препарат без користі для здоров’я, а лише викликає залежність, — відповідає жінка середнього віку.
— І що лікар Комаровський Вам рекомендує? Мабуть нічого… Ага, я зрозуміла чому Вам відмовляють в аптеці. В реєстрі безкоштовних ліків значиться препарат з тою ж складовою частиною, але трохи інша назва. Зараз напишемо іншу назву. І приймати препарати слід наступним чином впродовж тривалого часу…
Олена Миколаївна спадковий лікар: мама – терапевт, тато — хірург.«З дитинства я росла в лікарської атмосфері, тому і думка стати лікарем росла разом зі мною. В селі мені батько прививав деякі навички, наприклад, не боятися крові. Коли батько різав курочку, він мене завжди брав з собою і говорив що це – хірургічне втручання і не страшно. Так я розуміла, що теж хочу лікувати людей, як тато і мама. Ще зараз згадала, як у дитинстві грали у «війнушку», а я при цьому була медичною сестрою та рятувала поранених бійців. Ще пам’ятаю, як батько показував мені атлас анатомії та показував де які м’язи, органи знаходяться. Після школи вступаю у Дніпропетровську медичну Академію на бюджетне навчання. Коли закінчила, то, будучи вже заміжньою, потрапляю за місцем проживання сім’ї, тобто до Миколаєва. Працювала у ЦПМСД №2, станції переливання крові, а після другого декрету в цій амбулаторії, біля дому.
По штату в Амбулаторії повинно бути 2 сімейних лікаря та один педіатр, але зараз я тут одна. Це пов’язано з війною. І мені дуже медичні сестри допомагають, тому ми поки впораємось. Хочу зазначити, що в період війни люди стали більш тямущими, тобто з розумінням ставляться до роботи медичного персоналу, вдячні за допомогу та не ставлять великих умов. І зараз набагато простіше спілкуватись з людьми, тому що нас об’єднує сумісна біда. Більш люди звертаються за психологічною допомогою, поспілкуватись, радіють будь-якій гуманітарній допомозі, яку можемо запропонувати. Всі люди стали більш добрішими, з розумінням ставляться один до одного. Особливої різниці між захворюваннями до початку війни та зараз не спостерігається.
Спочатку війни багато людей виїхало з міста, району, приблизно половина, а зараз вже повертаються.
Пам’ятаю, що перші повітряні тривоги ми сприймали дуже гостро. Швидко закривали амбулаторію і бігли додому ховати дітей і самим ховатись у підвалі. Зараз мої діти – Богдан і Даша за кордоном у родичів. Тому я, хоча і сумую, але спокійна за них, що вони у безпеці. Спілкуюсь з ними кожного дня, чекаю, коли стане повністю безпечно, щоб повернути їх додому.
Сама я дуже люблю природу і, маючи приватний будинок, розслабляюсь на своєму подвір’ї та доглядом за клумбою з квітами. Особливо люблю хризантеми, які зараз рясно квітнуть».
Всім нам бажаємо якнайшвидшого завершення війни та повернення наших близьких додому.