«Зараз мені не до Вас 
! У мене в кабінеті чоловік з інсультом, чекаємо швидку», — так зустріла мене Марина Миколаївна Артемова, сімейний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги Миколаївського району. Та все ж таки погодилась на моє жалібне прохання дозволити тільки побути поруч 
.Так вперше побачила ургентного хворого, якого ледве вивели з кабінету медичні працівники, та повели до машини швидкої 
.
Музика Паганіні – дзвінок на телефоні звучить і звучить. «Поставила класику на телефон, тому що популярну 10 разів прослухаєш нормально, а на 20 раз вже хочеться телефон розбити 
», — відповідає Марина Миколаївна на моє німе запитання. Тим часом телефонні консультації йдуть одна за одною – комусь лікар продовжує призначені ліки після розпитування про самопочуття, комусь рекомендує пройти консультацію спеціаліста або додаткові обстеження. Тут же вирішує питання по хворому, якого повезла швидка до обласної лікарні.
Поруч з нею інтерн – старанна помічниця, яка швидко орієнтується в призначеннях та фактично виконує роль медичної сестри. Нарешті Марина Миколаївна відкладає телефон та звертається до мене. «Я 12 років пропрацювала начмедом в цій лікарні. Та зрозуміла, що про себе також треба подбати 
, і пішла працювати звичайним сімейним лікарем. Я лікар вже не в першому поколінні. Цю будівлю 
у Варварівці, вул. Поштова, 108, де ми зараз з вами знаходимось, як санітарну станцію будувала ще моя мама. Коли я їй зараз кажу – чого ж ти такі маленькі кабінети робила? – вона відповідає – “якби я знала, що ти в них будеш працювати…, а в минулому такі розміри були нормальні». Марина захоплюється подорожами 
та фотографією – весь її кабінет завішаний чудовими світлинами 
з різних країн 
. Мені не треба навіть питання задавати — Марина сама із захопленням розповідає історію про те, як вирішила піти в похід горами Грузії , щоб не думати про роботу цілодобово 
, розвантажити мозок. Починаючи з того, як її ледве не заарештували як терористку в аеропорту за перевезення медичного ліхтарика, та закінчуючи ранком в наметі у снігу та нічною божевільною грозою. Зате такі пригоди дають можливість відчути себе не тільки робітником, а й людиною зі своїми почуттями та потребами.
Людині з таким досвідом та впевненістю не страшно довірити не лише своє здоров’я, а й життя!!!